Платон Федорович Симиренко – відомий меценат, промисловець-цукрозаводчик, один із засновників раціонального садівництва в Україні. Він створив цукрову галузь в Україні, побудував мережу найбільш високопродуктивних на той час парових цукрозаводів і прославив на весь світ український рафінад.
Крім потужного бізнесу Платону Симиренку вдалося створити і велику родину. Його дружина Тетяна Овчиннікова, була молодша за чоловіка на 8 років, в шлюбі у пари народилося шестеро дітей. Родина оселилася у Млієві.
Усі Ви звичайно чули про популярний сорт яблук «Ренет Симиренка», його було названо на честь Платона Симиренка його сином Левком.
На початку 1840-х pp. Платон Симиренко чотири роки вивчав у Франції цукрове виробництво, де одержав кваліфікацію інженера-технолога з цукрового виробництва. Він відвідав цукрові заводи у Франції та Німеччині, познайомився з роботою кращих підприємств. А у своїх власних садах у Млієві на Черкащині працював над розробкою нових сортів яблук та вдосконалені сорти плодових дерев.
Читайте також: Вони захищали своє до останнього подиху заради нас із вами – Епіфаній про Героїв Крут
У 1843 р. у селі Ташлик родина Симиренків запустила перший в Україні паровий пісково-рафінадний завод, куди було запрошено 30 експертів з Франції. А у 1846 році торговий дім «Брати Яхненки і Симиренко» (компанія була заснована у Млієві між 1815 та 1820 роками Михайлом, Кіндратом, Степаном Яхненками та Федором Симиренком) придбали велику ділянку землі на Черкащині аби побудувати там промисловий комплекс. І згодом там з'явилося ціле сучасне містечко. Спочатку там був побудований цегляний завод, з продукції якого згодом звели цукровий та рафінадний заводи.
Крім того на території було зведено машинобудівний завод, на якому були побудовано перші пароплави в Україні – "Українець" і "Ярослав", які транспортували до чорноморських портів цукор корпорації. Для працівників заводів Симиренка було зведено ціле містечко у Млієві. Кожна сім'я мала можливість жити в окремому та просторому будинку, яких було збудовано біля 160. Молоді люди, які не мали родини могли жити в кімнатах в комфортних гуртожитках. В містечку працювала дитяча школа, професійне училище, безкоштовна лікарня на 100 місць, парова лазня, бібліотека, і навіть театр. При заводах і містечку спочатку була тимчасова церква в ім'я Св. Стефана, а в 1858 році побудована була будівля церкви.
Був свій водогін і газове освітлення вулиць. Зарплата на підприємствах Симиренка була значно вища за середню в Україні, також була передбачена висока премія, а свята відзначалися спільно в просторому актовому залі підприємства.
Крім того, Симиренко був відомим меценатом на підтримував культурні проекти Україні. Так у 1860 р. в Петербурзі за його підтримки було видано два останні прижиттєві «Кобзарі» Тараса Шевченка.
Читайте також: "Додому в Імперію!" Як нацисти вивезли десятки тисяч німців з України
Однак у 1960-х рр. у корпорації Симиренка почалася чорна полоса. У 1863 році помирає Кіндрат Яхненко, але на цьому трагедії не закінчуються, було пограбовано касира та вкрадено 300 тисяч карбованців. Платон Федорович Симиренко, будучи хворим став відокремлюватися від фірми та взяв особисто для себе Ташлицький цукровий завод, котрий, на жаль, не давав прибутку, та з кожним роком продуктивність на ньому падала та ставав збитковим, а внаслідок цього – заборгованість. Крім того, Симиренка починає переслідувати влада за підтримку у видінні «Кобзаря». Платон Симиренко помер він у 43 роки. Дружина Тетяна залишилася з п’ятьма дітьми одна, але діти отримали хорошу початкову, а потім і вищу освіту.
В 1880-х роках були ліквідовані справи фірми братів Яхненко і Симиренко, продане все майно – будівлі машин, і мільйонна справа загинула назавжди. Важливо вже і те, що фірма Яхненко і Симиренко при закінченні ліквідації справ сплатила казні борг в повній сумі, а кредиторам, крім щорічних 4%, по 75 коп. на 1 руб. і так закінчила своє існування. У 1889 році виробничі споруди компанії Яхненків і Симиренків придбали поміщики Балашови.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
