Емманюель Шарпантьє (ліворуч) і Дженніфер Дудні
За історію Нобелівської премії з фізики лише четверо жінок із 216 лауреатів отримали цю нагороду, до того ж дві з них – за останні три роки
Про це для "Тижня" пише Олег Фея, повідомляє UAINFO.org.
Із хімією не набагато краще: від 1901 року було нагороджено тільки сімох жінок, до того ж Марія Кюрі стала першою лауреаткою обох нагород. Торік усю премію здобули жінки: Емманюель Шарпантьє та Дженніфер Дудні за відкриття методу редагування геному CRISPR/Cas9. А 2018-го за дослідження "керованої еволюції ферментів" лауреаткою стала Френсіс Арнольд.
До нещодавньої дискусії про нові правила "Оскара", за якими номіновані на "Найкращий фільм" стрічки мають відповідати критеріям, що зважають на расу, ґендер і сексуальну орієнтацію акторів та знімальної команди, Нобелівський комітет підкинув нове паливо: а чи не став і він орієнтуватися на стать людини при відборі номінантів?
За волею Альфреда Нобеля, премії з фізики, хімії та фізіології і медицини слід вручати за "найзначущіше відкриття", яке принесло "найбільшу користь людству". Звичайно, цю настанову можна трактувати по-різному, й іноді Нобелівський комітет помилявся в оцінці важливості відкриття та його користі для людства.
Читайте також: "Жіноча доля". Отримати визнання у науковому світі для жінок і досі не просто – думка
Наприклад, у 1949-му премію з медицини отримав Антоніо Моніш за "відкриття терапевтичного впливу лоботомії при деяких психічних захворюваннях". Тоді таке рішення критикували багато науковців, адже оригінальна робота Моніша виконана із поганою методологією, і зараз її навряд чи взяв би хоч якийсь пристойний науковий журнал. А саму лоботомію заборонили у практиці через негативний вплив на психічне здоров’я людей і велику кількість смертей після операції. Нині такий "терапевтичний" метод уважають варварським.
Але такі випадки поодинокі, і премію справді вручають за великі відкриття. Про те, що винахідницям "молекулярних ножиць" CRISPR/Cas9 дадуть премію, говорили майже відразу після публікації їхньої роботи 2012 року. CRISPR/Cas9 почали використовувати для редагування геномів рослин, аби зробити їх, скажімо, стійкішими до посух, тварин чи впливу бактерій. На основі цього інструменту нині розробляють терапію від раку й намагаються редагувати людські ембріони, "вирізаючи" гени, що відповідають за генетичні хвороби (хоча спроби таких експериментів викликають недовіру суспільства).
Андреа Ґез, іще одна нобеліатка-2020, керує науковою групою, що встановила наявність у центрі Чумацького Шляху компактного об’єкта масою 4 млн сонячних – надмасивної чорної діри. У 2018 році Донна Стрікленд разом із Жераром Муру отримали премію з фізики за технологію створення надкоротких енергетичних імпульсів: найпотужнішого досі фемтосекундного лазера. Зокрема, цей лазер застосовують у медицині як скальпель: ним можна робити операції на очах, не завдаючи їм шкоди.
У вартісності цих відкриттів для науки й людства немає жодних сумнівів: вони відповідають умовам Нобелевого заповіту. То, може, Комітет навмисне відібрав роботи саме жінок, щоби збільшити їхню кількість серед нобеліатів? Насправді пояснення значно простіше й логічніше, до того ж без натяків на конспірологію.
Читайте також: Нобель-2020 дав потужне оптимістичне послання суспільству
За даними Американського фізичного товариства, 2017-го у США жінки захистили 20% дисертацій із фізики. У 1997 році – 13%, а 1967-го – лише 3%. У 1989-му, коли Донна Стрікленд здобула PhD з оптики в Рочерстерському університеті, вона була з-поміж 9% жінок, яким того року у США вдалося здобути докторський ступінь із фізики. За 29 років вона стала третьою нобеліаткою із фізики в історії. Четверта нобеліатка, Андреа Ґез, здобула ступінь 1992-го в Каліфорнійському технологічному інституті.
Емманюель Шарпантьє здобула ступінь із мікробіології в 1995 році, а Дженніфер Дудна – 1989-го. Вони яскраві представниці покоління жінок, яке пішло в науку в 1980-х, із отих 10% жінок із докторським ступенем, які знайшли своє місце в науці.
Для нобелівської премії з медицини ця тенденція проявилася ще раніше: із 12 нобеліаток шестеро отримали премії у XXI столітті. Керол Ґрейдер закінчила аспірантуру з молекулярної біології 1987 року й уже у 2009-му отримала Нобелівську премію за відкриття ферменту теломерази, пов’язаного зі старінням. Норвежка Мей-Бритт Мозер стала PhD із нейрофізіології 1995 року, а у 2014-му – нобеліаткою за відкриття клітин, що допомагають мозкові орієнтуватися в просторі.
Із часом нобеліаток стане ще більше, і пояснення цьому – проста теорія ймовірності. Що більше жінок займають місця у великій науці, бо на початку кар’єри їх не збивають суспільні стереотипи, то більшу кількість відкриттів світового значення вони зроблять. І то кращим стане наше життя, у яке ці відкриття впроваджуватимуть.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube