Поки що це дуже хаотичний парламент, пише у своєму блозі на НВ нардеп Сергій Рахманін. Що мене дійсно напружує і стомлює, так це невиправдано високий темп того, що в ньому відбувається.
Я розумію мотиви такого "турборежиму" з боку монобільшості, але, з огляду на те, що значна кількість парламентаріїв не мали ніякого політичного досвіду й уперше у своєму житті аналізують, пишуть або читають законопроєкти, логічніше було б, навпаки, не поспішати.
Поки ж ініціатори законопроектів часом самі хапаються за голову, побачивши, за що вони проголосували. Адже за поспіхом виявляються серйозні проблеми в підписаних президентом законодавчих актах. Їх доведеться постфактум вирішувати внесенням змін до закону.
Читайте также: Олігархічний реванш приречений на поразку – Портников
І президент, і його політична сила в передвиборчій кампанії видавалися книжкою-розмальовкою, яку виборець розфарбовував своїми очікуваннями як хотів. Тому всередині політичної сили є люди, які, умовно кажучи, тяжіють до поглядів ОПЗЖ, а є ті, хто тяжіє до ЄС. І вони співіснують в одній фракції. Логіки й цілісності в ній водночас не побачиш. Це видно навіть у законотворчості. В одному законопрожкті можуть сусідити жорстко фіскальні та дуже ліберальні норми. І це правки, зроблені членами однієї і тієї ж фракції. Рано чи пізно утруска й калібрування в монобільшості все-таки відбудуться, але поки що все має такий вигляд.
Є ще одна проблема із цим парламентом: його більшість безпосередньо залежить від поглядів президента країни. А сам президент поки ще недостатньо чітко розуміє, чого він хоче.
У голови держави має бути чіткий план дій, набір його цінностей і політичних установок має бути очевидним і зрозумілим. У чому план Зеленського та його політичної сили, я не розумію. У їхній діяльності співіснують прямо протилежні вектори, й уряд теж нічим допомогти не може, він такий же хаотичний, як і парламент. Деякі міністри досі не зрозуміли, куди вони потрапили і що повинні робити.
В уряді є люди, які викликають симпатію, але він не видається командою, а Гончарук – безумовним авторитетом для цих людей. Кабмін, на жаль, у масі своїй – місіонери без віри, проповідники без пастви й кабінетні візіонери.
Читайте также: Портников: Режим Зеленського – це приречений союз дилетантів і пристосуванців
Останні п’ять років ми переживали частковий демонтаж старої системи відносин у владі. Водночас нічого нового за ці ж п’ять років не було збудовано. Зараз же відбувається повне скасування навіть тих правил, які ще існують, а отже, рано чи пізно в фундаменті влади замість цеглинок будуть дірки.
Було би просто та зрозуміло, якби нинішні президент, прем'єр, парламентська більшість запропонували інші правила гри. Адже це було їхнє гасло, на яке виборець відреагував, надавши карт-бланш. Але я досі не бачу, у чому полягають ці нові правила.
У тому, щоб у депутатів не було недоторканності? Добре, це інструмент, але не мета. Мета в чому?
Поки що єдиний помітний і системний процес – це спроба президента максимально сконцентрувати владу у своїх руках. Посилити органи, підпорядковані йому, і посилити контроль над ними. Щось йому вдається, щось ні, але тенденція очевидна.
Я не думаю, що президент Зеленський – прихильник авторитарного правління: без образ, масштаб особистості трошки не той, щоби стати авторитарним президентом. Але він може створити фундамент авторитарного правління, яким потім скористається хтось інший. А ось це вже сумніша історія.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
