15 січня 2020 року Володимир Путін укотре продемонстрував світовій і російській аудиторії, що він майстер стратегічних сюрпризів, принаймні коли йдеться про вибір сприятливого часу для несподіваних кроків, пише для "Тижня" Марк Войджер
У своєму щорічному зверненні до Федеральних зборів він запропонував внести суттєві зміни до Конституції Росії, що даватимуть йому змогу в різних ролях лишатися при владі після завершення у 2024-му його нинішнього президентського терміну.
Такі зміни давно очікувалися як спосіб подовження путінського політичного життя, проте навіть найпильніших спостерігачів Росії заскочило зненацька те, що ця заява пролунала так рано. Поки світ намагається збагнути, як вони позначаться на структурі влади в самій Росії, головна серед запропонованих Путіним змін – внесення в Конституцію РФ положення про те, що вона превалює над міжнародними угодами – вплине не тільки на внутрішню ситуацію у країні після 2020 року, а й на те, як вона поводитиметься на міжнародному рівні (що важливіше).
Читайте також: Путін оголосив нам відкриту війну – Портников
Ідеться не про спонтанне рішення Путіна, а про останню стадію тривалого процесу вибіркового самовільного виходу Росії з міжнародної правової системи та її усталених норм. Першим відкритим виявом цього процесу була гібридна війна в Україні. Далі сталося грубе втручання у справи Сирії та деінде по всьому світові. На кожному кроці цього шляху Кремлеві вдавалося виправдати й "легалізувати" найпідступніші злочини проти своїх сусідів та людяності через маніпулювання міжнародним правом – фахівці називають це правовійною.
Лідери Росії в різних імперських іпостасях – від царів до радянської влади – завжди напрочуд майстерно орудували правом для просування своїх інтересів на міжнародному рівні та придушення незгоди на внутрішньому. Утім, в історії Росії рідко траплялися правителі, що ставилися би до букви закону так само серйозно, як Путін, але при цьому цілковито нехтували його духом. За Путіна право перевтілилося на свою зловісну сестру – правовійну – і стало одним із центральних виявів гібридної війни Москви.
Російська правова війна не тільки ведеться на полі бою, а й майстерно підтримується на теоретичному рівні гуртом російських законодавців і чиновників. Таким чином ця війна по суті виходить за межі права й торкається всіх аспектів діяльності Росії. Скажімо, заклик Путіна до зміни російської Конституції в обхід міжнародного права бере початок із 2015-го, коли провідні російські фахівці кинулися на поле бою правовійни, щоб забезпечити наукове обґрунтування політичної ініціативи президента.
Так, в опублікованій у грудні 2015 року статті – нині маловідомій і вельми детальній із правового погляду – очільник Слідчого комітету РФ Олександр Бастрикін завзято агітував за таку зміну, називаючи обмеження російського суверенітету міжнародним правом "правовою диверсією". Бастрикін, звісно, винуватив у цьому "американських та іноземних експертів", які, мовляв, майстерно проштовхнули в першу Конституцію РФ, ухвалену 1993-го, норму про домінування міжнародного права над державним законодавством Росії.
Читайте також: Від дрантя права – до тріумфу безправ'я: Путін і Ко стають непідсудними
Писанина Бастрикіна та його високопоставлених колег протягом останніх чотирьох років не обмежилася правовою теорією та знайшла практичне застосування в різноманітних діях РФ, коли їй випадало йти проти міжнародного права заради власних експансіоністських інтересів або внутрішніх авторитарних заходів. Наприклад, це дало російській державі змогу знехтувати численними постановами, ухваленими проти неї в міжнародних судах, і справами, які виграли російські громадяни в Європейському суді з прав людини.
Нарешті 17 жовтня 2019 року Путін вирішив офіційно вивести Росію із Протоколу 1 Женевської конвенції від 1949-го, що гарантує захист жертвам міжнародного збройного конфлікту. У час, коли російські сили без упину знущаються з цивільного населення в Україні та Сирії та активно діють у дедалі більшій кількості країн, світові слід і надалі очікувати міжнародних злочинів Кремля. При цьому будь-які спроби міжнародного розслідування відкидатимуться як "зловживання повноваженнями комісії в політичних цілях із боку несумлінних держав", як заявляв Путін.
Досі у правовій війні Кремль не мав суперників, адже Росія користається зі свого права вето в Раді Безпеки ООН, а загальна гнучкість міжнародної правової системи дозволяє могутнім авторитарним режимам викривляти й перекручувати певні її норми та правила. Завдяки змінам у Конституції російська влада зможе вберегти себе від міжнародного правосуддя. Перемога Путіна завдяки маніпулюванню російським правом і внутрішнім пертурбаціям покликана штучно подовжити політичне життя чинного президента та забезпечити його ще більшим контролем над політичною системою Росії.
Захід мало що може (або й узагалі нічого не може) зробити для протидії наслідкам внутрішніх пертурбацій у Росії. Однак він здатен і повинен докладати більше зусиль, аби Кремль не втратив вразливості до норм міжнародного права, інакше й інші держави підуть слідом і порушуватимуть ці норми у своїх гаданих сферах впливу. Це призведе до трагічних наслідків у галузі верховенства права й захисту прав людини в усьому світі.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
