Не бачити того, що є і бачити те, чого немає. Місяць тому світову мережу обійшов демотиватор, на якому був зображений "Титанік", що тоне. Його пасажири казали: "Я не знаю нікого, хто потонув! Це змова виробників шлюпок! Носіння рятувального жилета порушує цивільні права! Потонуть тільки кволі та старі!"
Про це на свої сторінці у фейсбуці пише Борис Херсонський, повідомляє UAINFO.org.
Зрозуміло, що йдеться зовсім не про трагедію "Титаніка", а про ситуацію з пандемією COVID-19 в Україні q, головне, про неадекватну реакцію суспільства на цю ситуацію. Варто було би сказати окремо про хаотичні реакції уряду на трагедію, але уряд зовсім не найкраща частина суспільства.
Навіть зараз не всі розуміють, із якою грізною небезпекою зіткнулася наша країна. Так, це світова проблема. Але ж має значення те, що в СРСР називали "матеріально-технічною базою". А з нею в нас погано. Гірше, ніж у Німеччині, гірше, ніж у Китаї.
Але я не економіст, я – клінічний психолог. І напишу про психологічний і навіть психопатологічний фактор пандемії. І ці фактори мають таке ж значення, як і матеріальні.
Як людина може заперечувати очевидне? Здавалося б, очевидне. Але в епоху постправди реальність стає парадоксальною.
Немає вірусу для когось, доки не захворів – і справді немає. Згадаймо Епікура – смерть не має до нас жодного стосунку, коли ми є, її немає, а коли вона приходить – нас немає. Трохи схоже на ситуацію з коронавірусом, із тією різницею, що коли ми хворіємо – вірус є, і ми є. Ця зустріч може бути тривалою або короткою, може бути дрібницею, а може бути трагедією.
Читайте також: Портников пояснив, чому влада провалила боротьбу з епідемією
Людині з фантомними болями можна скільки завгодно говорити, що нога ампутована. Для нього головне – вона болить. Для прихильника концепції пласкої землі (є такі) важливо те, що вони відчувають ґрунт під ногами твердим, а себе – захищеними. А всі космічні дослідження – маячня. NASA бреше. Реальний світ й ілюзорний помінялися місцями у свідомості цих людей.
Із коронавірусом і з тими, хто його хто заперечує, схожа історія.
Я переконаний, що в основі ковідового дисидентства лежать добре відомі психологічні феномени.
Крім суто індивідуальних характеристик, велике значення має масова психологія, психічне зараження, злиття, ідеологізація й інше. Інформаційні та культурні феномени – постправда, альтернативні факти, плюралізм фактів тощо, усього не перелічити.
Якщо вірити провідним психологам (Фройд, Еріксон, Горні, Селлівен та інші), у перший рік життя людини, у зв'язку з фігурою матері та її поведінкою, у дитини виробляється або впевненість і довіра до навколишнього світу, або навпаки – базальна недовіра й тісно пов'язаний із нею феномен базальної тривоги. Але довіра до світу включає в себе довіру до сигналів небезпеки. Не чіпай гарячий чайник! Не видирайся високо – впадеш … Тобто ланцюжок раціональних заборон, сигналів небезпеки – частина надійного, прогнозованого світу. Довіра не виключає страху та тривоги – вона локалізує ці почуття й пов'язує їх із реально небезпечними об'єктами (або схожими на небезпечні).
Інша річ – базальна тривога (страх) – розлите, не прив'язане до реальності почуття. Інша річ базальна недовіра, яка поширюється на всі аспекти життя, що важливо для нас зараз – недовіра до сигналів небезпеки, до попереджень про те, що існують речі, які реально загрожують.
Це все комусь вигідно. Насправді тут щось приховано. Будь-яка інформація – із подвійним дном. Хто профінансував дослідження? Хто підрахує грошики? Хто танцюватиме, примовляючи, що обдурили дурня? Ні, мене не проведеш!
Основна недовіра в поєднанні з основною тривогою породжує настороженість особливого роду. Сигнали небезпеки одночасно підсилюють тривогу й водночас зростає неприйняття сигналів реальності. Так, це небезпечно. Так, світ просякнутий загрозою. Так, земля тікає з-під ніг, але зростає відчуття обману – тут щось не те. Інформація про небезпеку – це лише фасад, декорація. За цим щось криється. Небезпечне, може бути ще небезпечнішим, аніж "офіційна версія". Реальні сигнали – брехня. Нас обманюють із якоюсь таємною метою. І цей обман – лише прелюдія до справжньої, грізної небезпеки.
Читайте також: Дві причини запровадити жорсткий карантин зараз, а не за місяць
І тут "на допомогу" формуванню альтернативного сприйняття реальності приходять популярні конспірологічні моделі. Їх не потрібно вигадувати. Вони вже є, як альтернатива реальному світосприйняттю. Пандемія коронавірусу – ідеальний сигнал для формування такої готовності. Фактор небезпеки не можна помацати. Для людини не надто обізнаної вірус є лише фігурою мови, лише інформацією. І замість питань "як уберегтися" постають традиційні питання – хто за цим стоїть, які цілі переслідує, кому це вигідно.
Найпримітивніший захисний механізм – заперечення. Із того, що сам механізм примітивний та архаїчний, зовсім не випливає, що люди, які використовують цей механізм, примітивні й архаїчні. Відомо, що фаза заперечення практично обов'язкова при переживанні гострого горя. "Не може бути!" – ці слова трансформуються в "цього немає, це не існує". Легше заперечувати те, чого не можна побачити. Легше заперечувати те, що не поруч.
Коронавірус у цьому сенсі об'єкт ідеальний. Він незримий і на якийсь час він далеко. Універсальна відповідь ковідового дисидента: я не знаю жодного, хто би хворів і помер від цієї хвороби. Звичайно, мова йде про близьких і родичів дисидента, про ближнє коло. Адже інформація про те, що хворіли та хворіють (а іноді, на жаль, помирають) дуже відомі, багаті й могутні люди, наприклад, прем'єр Великої Британії Борис Джонсон, дружина президента України, прем'єр Росії… Так, в Італії померло дуже багато людей, і в Іспанії, у США – у Нью-Йорку, й не тільки тут – величезна кількість людей. Але який стосунок це має до нас? Із того, що в тій же Італії було землетрус, а в Японії – колись цунамі, не випливає, що ми повинні боятися.
Але ось тонше спостереження. Коронавірус у психіці дисидента одночасно неіснуючий об'єкт та об'єкт небезпечний. Тобто, це об'єкт розщеплений, а ставлення до подібного об'єкту завжди дуже й дуже складне. Особливо якщо елементи розщеплення й дисоціації присутні у психіці того, хто заперечує.
І на завершення декілька слів "за Одесу". Зараз ми десь на третьому місці по Україні. Кожного дня кількість тих, хто захворів, зростає. Але офіційна статистика мало що може довести – по-перше, ми знаємо лише абсолютні цифри тих, хто захворів і хто видужав. Так, у Києві захворіло більше. Але й населення в Києві куди численніше. Підрахувати традиційні медичні показники – руки не доходять. Крім того, далеко не всі хворі проходять аналізи, розуміючи (або не розуміючи), що аналізи не завжди достовірні. Багато, знаючи, що хворіють, виходять на роботу. Результати в наявності. Відкритість міста для туризму влітку, численні фестивалі та ресторанна тусня – все це відгукнулося зараз. Не тільки курчат рахують восени. Але й тих хто, захворів на ковід. Не завжди ми розумніші за курчат.
І – коротка післямова. Тиждень тому моя знайома написала мені, що серед її друзів немає жодного хворого. Я відповів, що в нас багато знайомих, і я точно знаю, що декілька захворіли. Але подруга мені не повірила.
Сьогодні вона в лікарні.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
